Бакаєв Владислав Олегович
Солдат, водій-хімік підрозділу 703 ОПОЗ.
Народився 15 лютого 2000 р., смт Стара Ушиця, Хмельницька область.
У 2006 став випускником ДНЗ «Подолянчик». Цього ж року пішов до 1 класу Староушицької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів екологічного напрямку.
Виріс у незаможній сім’ї без батька, тож у 2015 після 9 класу вирішив здобувати професію будівельника. Навчався у Чернівцях. Чернівецький коледж будівництва та архітектури Львівського національного аграрного університету Тамтешні наставники Владислава не могли нахвалитися ним, бо ж у хлопця виявилися гарні здібності до обраної справи.
Відкритий, щирий Влад не цурався труднощів. Тож коли покликали на строкову, не шукав причин не піти до війська.
Та у Владислава були свої плани. За півроку від призову в Збройні Сили України прийняв рішення стати контрактником, аби допомагати співвітчизникам боронити територію на сході.
Двадцять один рік доля відпустила юному захисникові Владиславу Бакаєву. Патріот України, захисник територіальної цілісності своєї Батьківщини Владислав Бакаєв загинув 24 квітня 2021 року в с.Боровиньки на Луганщині, у районі операції об’єднаних сил. 28 квітня його бездиханне тіло доправили на малу батьківщину в Стару Ушицю, де і поховали.
**********************************************************************************************************************************
Кузьмінський Станіслав Петрович
(18.12.1995 р. – 03.04.2022 р.)
Станіслав був справжнім сином свого народу, палким патріотом, безстрашним воїном, який завжди прагнув жити в єдиній та незалежній Україні.
В Грушківському ліцеї навчався з 2002 року по 2010 рік. Учнем був відкритим, щирим, добрим, уважним та ввічливим як до однолітків, так і до вчителів.
Закінчив коледж ПДАТУ, здобув мирну професію, але в країні розпочалися складні часи. Ще в 2016 році добровольцем пішов боронити цілісність і незалежність Вітчизни. Служив у Президентському полку, а з 2019 року був у найгарячіших точках країни.
Нагороджений відзнакою Президента України за участь в АТО (2016 р.), відзнакою командира 24 механізованої бригади імені Короля Данила, медаллю ООС за звитягу та вірність рідній Вітчизні та багатьма іншими нагородами.
2 квітня 2022 року видано Указ Президента України Володимира Зеленського про відзначення старшого солдата Станіслава Кузьмінського медаллю «За військову службу Україні», а 3 квітня героя не стало. Загинув Станіслав, захищаючи населений пункт Попасна в складі інженерно-саперного взводу .
Вічна слава героям! Герої не вмирають!
**********************************************************************************************************************************
ВАЛЕНТИН ВАСИЛЬОВИЧ ПЕТРУК
Народився Валентин Петрук 6 серпня 1997 року в селі Гута-Чугорська Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.
З 2007 по 2009 рік навчався в Гуто-Чугорській початковій школі, з 2009 по 2012 рік – в Чабанівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. З дитинства мріяв бути розвідником. Після завершення навчання в 9 класі вступив до професійно-технічного училища, де мав отримати кваліфікацію механіка.
Коли розпочалася військова агресія на сході, Валентин відразу перейнявся тривожними новинами. А коли йому виповнилось 18 років, не роздумуючи, прийшов до військкомату і записався добровольцем. Пізніше підписав котракт. А далі була служба в Збройних силах України.
Починаючи з 2016 року брав участь у боях на Світлодарській дузі. Рубіжне, Попасна, Золоте, Водяне – це ті міста, які загартували дух відважного воїна. Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції».
Він завжди намагався виконати поставлені перед ним та його групою завдання. А завдання розвідки були нелегкі.
Із початком широкомасштабної війни росії проти нашої держави 131 окремий розвідувальний батальйон, у складі якого воював Валентин, завжди проводив важкі бойові завдання.
При виконанні одного із таких важливих завдань снайпер-розвідник, старший солдат Валентин Петрук загинув 23 квітня біля міста Покровськ Донецької області (біля н.п. Новопіль Пологівського району Запорізької області). Під час обстрілу ворожими градами був важко поранений. Побратими не змогли надати йому необхідну допомогу: ворожі гради нещадно накривали землю, не даючи шансу Валентину на порятунок.
В Указі Президента від 07 травня 2022 року йдеться:
«За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагородити орденом «За мужність» ІІІ ступеня Петрука Валентина Васильовича (посмертно) – старшого солдата».
Для нас завжди Валентин Петрук залишиться в пам'яті, любові та повазі.
ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЮ
Слава Україні!
**********************************************************************************************************************************
БЕРЕЗНІКОВ Євген Михайлович
Дата і місце народження: 18 липня 1998 року село Рункошів Кам’янець – Подільського району Хмельницької області
Дата і місце загибелі: 28 вересня 2022 року в Харківській області , Дворічанському районі , біля села Гороб’ївка.
Звання : солдат
Підрозділ: 14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого- з'єднання Сухопутних військ Збройних сил України.
Навчався : початкові класи в Рункошівській школі І ст., з 5 по 11 клас - в Грушківському НВК І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи вступив до Чернівецького професійно – технічного училища, де здобув професію електрозварювальника.
Сімейний стан: не одружений
Обставини загибелі : під час артилерійського обстрілу із сторони збройних сил російської федерації.
Місце поховання: на кладовищі в с. Рункошів Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.
Нагороди:
Рішенням тридцять першої (позачергової) сесії Староушицької селищної ради восьмого скликання №03 від 11 жовтня 2022 року БЕРЕЗНІКОВУ Євгену Михайловичу присвоєно звання «Почесний громадянин Староушицької територіальної громади» посмертно.
**********************************************************************************************************************************
ЗЕЛЕНЧОНОК Максим Ігорович
Народився 11.09.1998 р. в м. Суми. Навчався в Сумській школі №1 з 2005-2016 рр.
По закінченню школи вступив до Київського університету культури і мистецтв, факультет соціології, де навчався до 2021 р. Також пройшов навчання з 3D-моделювання, графіка. Працював у київській фірмі «VOLMI» графічним дизайнером.
З 2021 року Максим разом із матір'ю переїхали в смт Стара Ушиця. З цього року він працював на київській фірмі дистанційно.
З початком повномасштабної війни хлопець не став чекати і з перших днів пішов добровольцем захищати Батьківщину.
Проходив навчання і службу в 128 гірсько-штурмовій бригаді м. Мукачево. Здобув знання оператора дронів.
Рядовий-стрілець, санітар стрілецького взводу стрілецької роти стрілецького батальйону Максим Ігорович загинув 24 жовтня під час мінометного обстрілу у боях поблизу населеного пункту Новокам'янки Херсонської області.
Вічна пам’ять та слава Герою!
****************************************************************************************************************************
ЦАРУК Олександр Іванович
Народився 09 вересня 1976 року у селі Кривчани. Навчався у Староушицькій загальноосвітній школі. Закінчив 9 класів і вступив до Балинського училища, де здобував фах плодоовочівника. Згодом був призваний до військової служби в місті Львові.
Після повернення додому Олександр одружився. З дружиною виховували двох дітей. В селищі кожен знав його як люблячого батька, вірного та надійного друга, майстра на всі руки, хорошого господаря. Ніколи нікому не відмовив у допомозі. Це була порядна людина.
Коли Олександра мобілізували до війська, він покинув все, щоб захищати Батьківщину, і віддав своє життя за всіх нас.
Олександр був призваний на військову службу Кам’янець-Подільським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Хмельницької області.
Служив в гірсько-штурмовому відділенні гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти старшим стрільцем. Олександр Іванович загинув 06 листопада в результаті танкового обстрілу, під час бойових дій з військовими формуваннями російської федерації поблизу населеного пункту Яковлівка Донецької області.
Безмежна шана, вічна і світла пам’ять Герою!
**********************************************************************************************************************************************************************************
ОСНАЧ Олег Миколайович
Народився 21 листопада 1972 року в м. Чернігів, де пішов до школи в 1-й клас.
По закінченню школи поступив в Чернігівське СПТУ № 10, яке закінчив в 1991 році, отримавши професію електромонтажника.
17.06.1991 р. був призваний до лав армії внутрішніх військ, де одержав звання молодшого сержанта. Прийнятий на службу УВС Чернігівської області в м. Чернігів. Пропрацював 2 роки, отримав звання «сержант». Потім працював охоронцем на комбінаті «Хімволокно». Пізніше Олег Миколайович працював електромонтером по ремонту обладнання на Чорнобильській АЕС.
В 2006 році переїхали з родиною в смт Стара Ушиця.
Служив в 109-тій окремому гірсько-штурмовому батальйоні старшим стрільцем.
Вічна пам’ять і слава Герою! Низький уклін і велика вдячність за мужність і героїзм, за захист України!
**********************************************************************************************************************************
БЛАЖЕЙ Михайло Васильович
Дата і місце народження: 13 жовтня 1989 року смт Стара Ушиця Кам’янець – Подільського району Хмельницької області
Дата і місце загибелі: 15 травня 2023 року в Харківській області , Круп’янського району , в районі населеного пункту Масютівка.
Звання :
Підрозділ: 14-та окрема механізована бригада імені князя Романа Великого- з'єднання Сухопутних військ Збройних сил України.
Навчався : в Староушицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Після закінчення школи вступив до Кам’янець-Подільського національного університету ім. Огієнка (історичний факультет).
Сімейний стан: одружений
Обставини загибелі : під час виконання бойового завдання від артилерійського обстрілу із сторони збройних сил російської федерації.
Місце поховання: на кладовищі в селищі Стара Ушиця Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.
Нагороди:
Рішенням тридцять дев’ятої сесії восьмого скликання №01 від 22.05. 2023 року БЛАЖЕЮ Михайлу Васильовичу присвоєно звання «Почесний громадянин Староушицької територіальної громади» посмертно.
********************************************************************************************************************************************************************************************
Ткаченко Володимир Миколайович
Народився 03 листопада 1986 р. в м. Летичів Хмельницької області.
В 1993 році пішов в перший клас Староушицької ЗОШ І-ІІІ ст., яку закінчив в 2004 році.
Після цього навчався та закінчив Кам’янець-Подільський професійний художній ліцей. В подальшому працював будівельником, був майстром на всі руки.
Згодом Володимир створив сім’ю, в якій народилися дві прекрасних донечки. Їх він любив понад усе на світі, вони завжди були для нього сенсом та стимулом.
У нього було багато друзів, він був дружелюбним, розсудливим, справедливим, з великою душею.
Ткаченко Володимир Миколайович був призваний на військову службу по мобілізації 12 квітня 2023 року Хустським РТЦК та СП Закарпатської області. За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег та підлеглих. Намагався підтримувати високий моральний дух у підрозділі, вникав у турботи оточуючих. Зі слів побратимів був дуже відповідальним бійцем, виконував поставлені задачі, завжди готовий був прийти їм на допомогу та підтримати.
Стрілець-снайпер 4 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 7 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону Ткаченко Володимир Миколайович, мужньо виконуючи військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув 02 липня 2023 року поблизу населеного пункту Кремінна Сєвєродонецького району, Луганської області, внаслідок танкового обстрілу.
В шані схиляємо голови перед безсмертним подвигом нашого Героя!
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
**********************************************************************************************************************************
КРАЧАН Володимир Васильович
Народився 25 березня 1979 року в селі Гута-Чугорська Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.
В 1 клас пішов до Гуто-Чугорської початкової школи у 1985 році
Закінчив 9-ть класів Чабанівської Загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.
Далі служба в армії.
Після проходження служби навчався в Києві, де здобув освіту за спеціальністю військовий пожежник на суші і на кораблях флоту.
Закінчивши навчання повернувся в рідне село. Працював в селянській спілці ім. Чапаєва та в лісовому господарстві.
Згодом одружився, в нього народилась чудова донька Вікторія.
В подальшому їздив на заробітки до м. Києва та за кордон до Польщі, Чехії, де познайомився з другою дружиною Вірою з якою прожив 19 років та будував своє господарство по поверненню з за кордону в селі Велике Залісся.
В серпні 2022 року звертався до Кам’янець – Подільського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо добровільного призову, але не був призваний.
Лише 22 червня 2023 року Володимир був мобілізований до лав Національної Гвардії.
Протягом одного місяця проходив навчання в Великій Британії.
По поверненню приймав участь в бойових діях. Старший стрілець 2 відділення, 1-го взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальойону оперативного призначення , молодший сержант КРАЧАН Володимир Васильович загинув в бою за Україну, її свободу і незалежність 24.08.2023 року на околиці населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області, в результаті бойового зіткнення з збройними силами російської федерації, отримав поранення несумісні з життям.
В шані схиляємо голови перед безсмертним подвигом нашого Героя!
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
********************************************************************************************************************************************************************************************
Дмитро Гаврілов проходив службу ще з 2018 року. Пізніше проходив службу у військовій частині 3028 НГУ «Червона Калина». Спершу був солдатом, а після навчання став командиром відділення одного з підрозділів 14 бригади оперативного призначення НГУ «Червона Калина». На цій посаді зустрів повномасштабне вторгнення збройних сил р.ф.
ГАВРІЛОВ Дмитро Вячеславович, 04.11.1998 р.н., головний сержант 1 взводу оперативного призначення 2 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 1 батальйону оперативного призначення, загинув 14.09.2023 року під час виконання бойового завдання в районі н.п. Роботине Пологівського району Запорізької області в результаті мінометного обстрілу противником.
Щирі співчуття рідним та близьким. Ми поділяємо горе сім’ї та схиляємо голови в глибокій скорботі перед світлою пам’яттю Героя.
********************************************************************************************************************************************************************************************
Степанцов Микола Миколайович, народився 17 грудня 1970 року в с. Гораївка Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.
Коли Миколі Миколайовичу виповнилося 3,5 роки, померла його мама Щиглова Марія. Виховували його вітчим Щиглов Аркадій та тітка Ганна.
Навчався в Гораївській 8-річній школі. Після закінчення 8 класів вступив до Професійного технічного училища, де навчався за спеціальністю електрика 4 роки.
Після закінчення навчання служив два роки в армії на Тихоокеанському флоті Хабаровський край.
З 1992-2007 року працював електриком на СТОВ «Зоря» в с. Подільське.
У 2001 році одружився на Степанцовій Любові Іванівні. У загиблого Героя залишились дружина та діти.
З 2007- 2021 рік їздив на заробітки до м. Києва та за кордон.
21 листопада 2022 призваний на військову службу Кам’янець-Подільським РТЦК та СП. Брав участь в бойових діях під Соледаром, Бахмутом.
Командир взводу 2 ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роти автомобільної техніки ремонтно-відновлювального батальйону військової частини А4638, головний сержант СТЕПАНЦОВ Микола Миколайович, який вважався зниклим безвісти з 31 серпня 2023 року, вірний військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, мужньо виконуючи військовий обов’язок в бою за незалежність, загинув 31серпня 2023 року поблизу населеного пункту Бахмут Донецької області.
В шані схиляємо голови перед безсмертним подвигом нашого Героя!
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
********************************************************************************************************************************************************************************************
ДИВДИК Андрій Іванович
Дата і місце народження: 06 березня 1995 року в селі Нефедівці Кам’янець – Подільського району Хмельницької області
Дата і місце загибелі: 16 грудня 2023 року в смт Білогорівка Сєверодонецького району, Луганської області.
Звання :
Підрозділ: друге аеромобільне відділення, другий аеромобільний взвод, друга аеромобільна рота Військової Частини А 4165.
Навчався : в Нефедівській ЗОШ. Після закінчення школи вступив до Кам’янець-Подільського професійно-художнього ліцею.
Сімейний стан: одружений
Обставини загибелі : під час виконання бойового завдання внаслідок мінометного обстрілу із сторони збройних сил російської федерації.
Місце поховання: на кладовищі в селі Нефедівці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.
Нагороди:
Рішенням сорок дев’ятої сесії восьмого скликання №01 від 14.02. 2024 року ДИВДИКУ Андрію Івановичу присвоєно звання «Почесний громадянин Староушицької територіальної громади» посмертно.
********************************************************************************************************************************************************************************************
КОЗЛОВ Анатолій Леонідович
Дата і місце народження: 03 січня 1985 року в місті Єнакієве Донецької області.
Дата і місце загибелі: загинув 13 березня 2022 року в селі Мощун Бучанського району Київської області
Звання : солдат
Підрозділ: Військова Частина А0515 ГУР
Навчався : З 1-5 клас в загальноосвітній школі №1 в м. Єнакієве. З 6-11 клас в ЗОШ села Слобідка Глушковецька Ярмолинецького району Хмельницької області. Згодом вступив до вищого професійно-технічного училища №4 в м. Хмельницький.
Сімейний стан: одружений
Обставини загибелі : при виконанні бойового завдання.
Баблюк Іван Іванович
Дата і місце народження: 23 лютого 1985 року в с. Гораївка Кам’янець – Подільського району Хмельницької області.
Дата і місце загибелі: 14 вересня 2022 року поблизу населеного пункту Нестерянка Запорізьської області.
Звання : солдат
Підрозділ: 65-та окрема механізована бригада Військової Частини А7013, механізоване з'єднання Сухопутних військ Збройних сил України.
Навчався : Навчався в Гораївській 8-річній школі. Після закінчення 8 класів вступив до Кам’янець-Подільського Професійного технічного училища.
Сімейний стан: одружений
Обставини загибелі : під час виконання бойового завдання
Місце поховання: на кладовищі в с. Ладиги Старокостянтинівськго району Хмельницької області.
Нагороди:
Рішенням сорок дев’ятої сесії Староушицької селищної ради восьмого скликання №01 від 14.02. 2024 року БАБЛЮКУ Івану Івановичу присвоєно звання «Почесний громадянин Староушицької територіальної громади» посмертно.
********************************************************************************************************************************************************************************************
ПАВЛОВСЬКИЙ Дмитро Володимирович народився 16 січня 1981 року в селі Подільське Кам’янець-Подільського району Хмельницької області.
В 1988 році пішов до 1 класу Подільської середньої школи.
Закінчивши 9-ть класів в 1999 році, вступив до Сторожинецького лісового технікуму, по закінченні якого працював 6 років в Подільському лісництві помічником різника. Одночасно роботу поєднував з навчанням в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича, який закінчив у 2004 році, здобувши спеціальність еколога викладача (спеціальність екологія та охорона навколишнього середовища)
Згодом їздив на роботу до Польщі.
В листопаді 2023 року Дмитро був мобілізований до лав ЗСУ.
Протягом двох місяців проходив навчання в місті Рівному, далі місяць за кордоном в Німеччині
По поверненню приймав участь в бойових діях під Харковом та Луганській області.
Солдат ПАВЛОВСЬКИЙ Дмитро Володимирович оператор 4 спеціального відділення 2 спеціального взводу 2 спеціальної роти військової частини А4122, загинув в бою за Україну, її свободу і незалежність 10 червня 2024 року поблизу населеного пункту Невське Сватівського району Луганської області.
В шані схиляємо голови перед безсмертним подвигом нашого Героя! Висловлюємо щирі співчуття родині загиблого Героя.
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
********************************************************************************************************************************************************************************************
Валентин народився 29 жовтня 1990 р. в селищі Стара Ушиця Хмельницької області.
З 1997 по 2006 рік навчався в Староушицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів..
Закінчивши 9 класів цієї школи, в 2006 році вступив до Кам’янець-Подільського професійного художнього ліцею, який успішно закінчив у 2009 році, отримавши спеціальність штукатура, лицювальника-плиточника, маляра.
В цьому ж 2009 році вступив до Державного вищого навчального закладу «Івано-Франківський коледж фізичного виховання», який закінчив у 2012 році, отримавши професію вчителя фізичної культури, інструктора з фізичної культури. В обох цих навчальних закладах був старостою групи.
Тут, в рідному селищі в Старій Ушиці зустрів свою споріднену душу, свою майбутню дружину Аллу, з якою одружився в 2022 році. Разом вони мріяли про спільне щасливе майбутнє. Його відданість родині та близьким була безмежною. Він був підтримкою та опорою для своїх батьків, сестри та племінників.
Валентин був дружелюбним, розсудливим, справедливим, цілеспрямованим, з великою душею.
З першого дня повномасштабного вторгнення почав брати участь у обороні країни та рідного селища, організувавши разом з такими ж добровольцями виготовлення протитанкових їжаків, пластин для бронежилетів.
У червні 2022 року добровільно вступив до лав Збройних сил України, прийнявши присягу на вірність народу України.
Одразу після мобілізації в червні – серпні 2022 року був направлений на військові навчання до Великобританії
Після проходження навчання був зарахований до військової частини А4122 (210 окремий спеціальний батальйон «Берлінго»), на посаду водія кулеметника.
В складі батальйону з вересня 2022 до лютого 2023 року брав участь у обороні Бахмуту. В грудні 2022 року був нагороджений Всеукраїнським об’єднанням «Країна» медаллю «За хоробрість в бою». Тоді ж був призначений командиром відділення ПТРК 2 спеціальної роти батальйону «Берлінго».
У лютому 2023 року отримав статус учасника бойових дій. У березні 2023 року йому було присвоєно військове звання «Молодший сержант».
Влітку 2023 року в складі батальйону був направлений на військові навчання до Німеччини.
Після проходження навчання тримав оборону на Куп’янському, Покровському, Слов’янському напрямках.
В березні 2024 року в честь другої річниці створення батальйону «Берлінго» молодший сержант Скрипник Валентин був нагороджений нагрудним знаком «Почесна відзнака командира військової частини А 4122».
У вересні місяці 2024 року наказом Міністрерства оборони України молодшому сержанту Скрипнику Валентину Олександровичу було присвоєно чергове військове звання «сержант».
Указом президента України Володимира Зеленського від з жовтня 2024 року Скрипника Валентина Олександровича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
В листопаді 2024 року славетний 210 Окремий спеціальний батальйон BERLINGO шляхом об’єднання з 20 окремим батальйоном спеціального призначення України, окремої президентської бригади ім Гетьмана Богдана Хмельницького було перетворено на 210 Окремий штурмовий полк, в складі якого Скрипника Валентина Олександровича було призначено на посаду головного сержанта роти вогневої підтримки 1 штурмового батальйону 210 Окремого штурмового полку.
Від січня 2025 року виконував бойові завдання на курському напрямку.
Під час проходження військової служби, зарекомендував себе як висококваліфікований та відданий своєму обов’язку військовий. Він бездоганно виконував свої функціональні обов’язки, мав авторитет серед колег та підлеглих. Завжди прагнув підтримувати високий моральний дух, проявляючи увагу до потреб і турбот оточуючих, був дуже відповідальним і сміливим бійцем, завжди готовий прийти на допомогу та підтримати своїх товаришів у важкі моменти.
7 лютого 2025 року Скрипник Валентин Олександрович, головний сержант роти вогневої підтримки у складі БТГр військової частини А4122, будучи відданим військовій присязі на вірність українському народу, виконуючи бойове завдання під час захисту України від збройної агресії російської федерації загинув поблизу населеного пункту Писарівка Сумської області.
В шані схиляємо голови перед безсмертним подвигом нашого Героя! Його відвага та професіоналізм залишатимуться в пам’яті всіх, хто мав честь служити поряд з ним.
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
********************************************************************************************************************************************************************************************
ЧОРНЕНЬКИЙ Олександр Віталійович народився 14.01.1976 року в с. Грушка Навчався у Грушківській загальноосвітній школі. Після отримання атестата , як і більшість юнаків працював у колгоспі ім. Суворова, трактористом. Його знали як щирого ,відкритого , життєрадісного, позитивного, ввічливого юнака.
В 1994 році був призваний до служби в армії, де два роки служив в ракетних військах в місті Теребовля.
Після закінчення служби одружився з Чорненькою Інною Миколаївною 10.08.1996 року. Після одруження сімʼя проживала у м. Камʼянець Подільському, де у 1997 році у них народився син Максим.
Наш герой довгий час працював на заводі «Адамс», далі працював на заводі «Претелі» та також працював водієм. У 2020 році , Олександр став дідусем, що зробило його неймовірно щасливим, так як він завжди мріяв про онучку.
19.12.2022 Олександр залишивши свій дім і свою сімʼю шоб захищати суверенітет нашої Держави.
19.06.2023 році Олександр був на позиціях у Луганській області, Кремінський район, с.Діброва, Серебрянське лісництво. По їхніх позиціях вівся масовий артилерійський і мінометний вогонь, в результаті чого, були окуповані тереторії.
Під час виконання бойового завдання, захищаючи свободу і незалежність України, вірний військовій присязі виявив стійкість та мужність, захищаючи рідну землю ЧОРНЕНЬКИЙ Олександр внаслідок військових дій отримав важкі поранення, які були несумісні з життям. Всі ці роки, Олександр, вважався таким як, безвісти зниклим.
Весь цей час, рідні робили все можливе щоб знайти Олександра. І не втрачали надії, що він живий.
Нажаль, цього не сталося.
13.02.2025 року його було індентифіковано.
І наш Герой повернувся на щиті на рідну Подільську землю. Олександр назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і поважав.
Щирі співчуття рідним…
Кожний мешканець Староушицької громади схиляє голову перед відважністю, стійкістю та патріотизмом Олександра!
Пам’ять про Героя назавжди залишиться в наших серцях!
Вічна та світла пам’ять Героєві!
********************************************************************************************************************************************************************************************
Андрушко Сергій Миколайович народився 09.07.1974 в селищі Стара Ушиця.
Тут же в рідному селищі в 1980 пішов до першого класу Староушицької школи, яку закінчив в 1991 році. Одразу ж після закінчення школи здобув професію водія навчаючись в ДОСААФІ.
Закінчивши навчання, пішов служити до армії. Служив у військовій частині 42190 у місті Львові.
Після служби в армії, працював на різних роботах в Україні і за кордоном, використовував будь-яку можливість заробити гроші для своїх рідних.
Але все своє життя він прожив, тут, в рідній Старій Ушиці.
Має двох прекрасних дочок – Надію та Анастасію та ще маленького онука Максима.
У вересні 2022 року мобілізований до лав Збройних сил України.
Його було зараховано на посаду водія 1 зенітного артилерійського взводу зенітної артилерійської батареї зенітного артилерійського дивізіону військової частини А 4638 зі званням солдат.
Нагороджений почесним нагрудним знаком «Золотий Хрест».
Андрушко Сергій Миколайович завжди був прикладом людяності, доброти та підтримки. Веселий, чуйний товариський, він завжди надихав та дарував гарний настрій оточуючим.
27 березня 2025 року, вірний присязі, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України загинув біля населеного пункту Степове Ізюмського району Харківської області.
В шані схиляємо голови перед безсмертним подвигом нашого Героя!
Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!
********************************************************************************************************************************************************************************************
ДИВДИК Валерій Миколайович народився 23.11.1971 року в с. Рункошів.
В перший клас пішов у 1978р в Рункошівську початкову школу .
Далі продовжував навчання з 1981р у Грушківській загальноосвітній школі. Після закінчення восьмого класу в 1986 році поступив у Волочиське професійне технічне училище № 5 та здобув освіту столяра. Його знали як щирого ,відкритого , життєрадісного, позитивного, ввічливого юнака.
В 1989 році був призваний до служби в армії, де три роки служив в Балтійському флоті.
Після закінчення служби працював в колгоспі ім. Суворова трактористом .
Також довгий час працював в лісництві. Був одружений , але так склалось що розлучився.
А вже 2009 році познайомився з Наталією одружився , народилась дочка Аня.
Як всі чоловіки їздив на роботу за кордон.
06 грудня 2023року Валерій залишивши свій дім і свою сімʼю щоб захищати суверенітет нашої Держави. . За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег.
Старший водій інженерно технічної роти групи інженерного забезпечення сержант ДИВДИК Валерій Миколайович, помер 20 квітня 2025 року в населеному пункті Матвіївка, Запорізької області.
І сьогодні наш Герой повернувся на щиті на рідну Подільську землю.
Валерій назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і поважав.
Щирі співчуття рідним…
Герою вічна слава!
********************************************************************************************************************************************************************************************
В'ячеслав АНДРУХОВИЧ народився 16 січня 1975 р. в с.Гута-Чугорська Староушицької громади. Здобув середню, а потім – і вищу освіту. Вперше потрапив до ЗСУ ще в червні 1993 р., коли проходив строкову військову службу. Повномасштабне вторгнення зустрів на посаді зубного техніка міської стоматполіклініки, але 1 березня 2022 р. вже був у лавах захисників.
– На початку вторгнення нам усім зателефонували, сказали, що потрібно з’явитися до ТЦК, і В’ячеслав одразу став на захист Батьківщини, – розповідає колега загиблого Олег Ковальський. – Разом ми пропрацювали десь 25-27 років. Це був дуже добрий, позитивний чоловік. Він завжди відгукувався на похання про допомогу, йшов із людьми на компроміс і намагався зрозуміти кожного. В’ячеслав був хорошим господарем. Звів будинок, був мисливцем, займався пасікою. Мав ще багато планів на життя. Розповідав, що дуже хоче відсвяткувати Перемогу разом із побратимами. Коли приїжджав до міста, то казав: «Ми ще обов’язково зустрінемося». Але не судилося…
В’ячеслав Андрухович загинув 18 квітня під час виконання бойового завдання поблизу с.Веселе, що на Донеччині, внаслідок скидання ворожого боєприпасу із БПЛА.
У Героя залишилися дві сестри, дружина, донька та син, який невдовзі закінчуватиме 4 клас.
********************************************************************************************************************************************************************************************
Цьомко Віталій Валерійович загинув 19 червня 2023 року , але лише тепер прийшло офіційне сповіщення про його смерть від Бердичівського РТЦК та СП після певних дій.
Віталій Валерійович загинув, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Левадне Запорізької області військова частина А 4634
Сьогодні, 5 березня, траурний кортеж рухатиметься з міста Бердичів до рідної домівки у селі Садки, де проживав Захисник.
Війна забирає найкращих синів України.
Віталій Валерійович мужньо виконував свій військовий обов’язок та загинув за вільне і мирне майбутнє України.
Наша громада висловлює щире співчуття рідним нашого Героя. Немає таких слів щоб повернули мамі дитину, сестрі брата, дітям батька..... Але у скорботі схиляємо голови перед захисником, який віддав за всіх нас найцінніше - своє молоде життя. Дякуємо мамі за виховання сина.
Доземний уклін....
Вічна пам'ять Герою...
********************************************************************************************************************************************************************************************
НОСЕНКО Вадим Володимирович народився 18.02.1988 року в с. Мала Слобода, Кам’янець-Подільського району, Хмельницької області.
В перший клас пішов у 1994 р в Кульчиєвецьку загальноосвітню школу. Після закінчення 8 класу в 2003 році поступив у Кам’янець-Подільський професійне училище автомобільного транспорту та будівництва, здобувши освіту електромонтера силових мереж з освітлення мереж. Його знали як щирого, відкритого, життєрадісного позитивного, ввічливого юнака. Після завершення навчання працював на різних роботах.
Доля привела в село Грушку. Тут він одружився в 2014 році.
Коли почалося АТО наш Герой не роздумуючи в 2015 році пішов служити як і всі чоловіки. Брав участь у бойових діях на Донеччині.
Після 3 років служби на Донеччині отримав учасника бойових дій.
Повернувшись додому наш Герой не покинув військову справу, пішов служити в Кам’янець-Подільську 48 механізовану бригаду, водієм БТР.
Після 2 років служби повернувся в село Грушка. Працював на різних роботах.
І ось в квітні 2025 року Вадима знову призвали на військову службу, щоб захищати суверенітет нашої Держави. За час проходження військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони. Функціональні обов’язки виконував відмінно, користувався авторитетом серед колег.
Командир стрілецького відділення, стрілецького взводу, стрілецької роти, стрілецького батальйону В/Ч А3283 17-ої окремої важкої механізованої бригади імені Костянтина Пестушка старший солдат НОСЕНКО Вадим Володимирович загинув 25 липня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу с. Ободи Сумського району Сумської області.
І сьогодні наш Герой повернувся на щиті на рідну Подільську землю.
Вадим назавжди залишиться у пам’яті рідних, друзів, бойових побратимів, усі хто знав його, любив і поважав.
Щирі співчуття рідним…
Герою вічна слава!
Перед кожним загиблим Героєм ми в боргу за наш щоденний спокій! Пам’ятаймо!
Герої не вмирають!
********************************************************************************************************************************************************************************************
Скрипник Юрій Анатолійович
Скрипник Юрій Анатолійович народився 23 серпня 1987 року в селищі Стара Ушиця.
З дитинства був добрим, щирим та доброзичливим.
Навчався у Староушицькій спеціалізованій школі І–ІІІ ступенів екологічного напрямку.
У шкільні роки навчання давалося не завжди легко, проте Юрій вирізнявся відкритістю, людяністю
та щирим ставленням до оточення. Найбільше він цінував дружбу й завжди залишався вірним товаришем.
У 2005 році закінчив школу, після чого вступив до Кам’янець-Подільського індустріального коледжу,
де здобув спеціальність «Монтаж і експлуатація електричного устаткування підприємств і цивільних споруд».
Був людиною, яка допомагала всім, хто потребував підтримки — і роботою, і словом. Дуже працьовитий, щирий та відданий,
Юрій завжди знаходив час і сили, аби підставити плече ближньому. Його знали як добродушну й світлу людину.
Після закінчення навчання працював за фахом у Староушицькій районній лікарні.
У 2022 році Юрій був призваний на військову службу до 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи.
Проходив службу на посаді розвідника-радіотелефоніста розвідувального відділення розвідувального взводу механізованого батальйону.
У військовій службі проявив себе як дисциплінований, мужній та надійний боєць, якого щиро поважали побратими.
Влітку 2023 року, під час боїв, Юрій отримав осколкове поранення, накривши собою товариша й врятувавши йому життя.
Крім того, він неодноразово витягував поранених побратимів з поля бою, ризикуючи власним життям.
Ці дії назавжди закарбували його ім’я серед справжніх Героїв.
10 серпня 2025 року, виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Верхньокам’янське Бахмутського району Донецької області,
Юрій віддав своє життя за свободу й незалежність України.
За проявлену мужність і самопожертву був нагороджений Відзнакою Президента України «За оборону України»,
а також наручним годинником «За захист Сіверська».
Світла пам’ять про Скрипника Юрія Анатолійовича назавжди житиме у серцях рідних, друзів і бойових побратимів.
Його подвиг є прикладом незламності духу, відданості Батьківщині та братерської любові, гідним наслідування для майбутніх поколінь.
