Стара Ушиця вперше згадується в літописах під 1144 р. На той час Пониззя входило до складу Галицького князівства, яке тоді об'єдналось під владою князя Володимира Володаровича. Цей галицький князь виявляв бажання мати утвердитися на півдні Русі суперництвом з київським князем Всеволодом Ольговичем. Князь Всеволод висунувся з військом на Галицьке князівство до Львова, а один з його союзників, князь Ізяслав Давидович, з половцями оволодів між іншим і містечком Ушицею. Другий раз Ушиця згадується через 15 років за розповіді про боротьбу відомого князя Ярослава Осмомисла зі своїм двоюрідним братом Іваном Ростиславичем «Берладником», який мав невеликий наділ у тих місцях. З вищезгаданих літописних свідчень видно, що в XII ст. Ушиця була значним укріпленим містом Поділля.
Населений пункт знову з'являється у документах з XV ст.: у 1436 р. вона була надана королем Ягайлом деякому Іоанну Слабосію у неповну власність. Ушицю вважали королівським наділом впродовж чотирьох поколінь. Власниками у XVI ст. були Карачевські та Яцимирські. Пізніше Ушиця стала королівським держанням під назвою окремого Ушицького староства. Наприкінці XVII ст. містечко перебувало під владою турків-осмаінв, існують свідчення про участь жителів у повстанні 1702 р.
Після захоплення Поділля Росією, Ушицьке староство разом із Бакотським було надано Імператрицею Катериною IIволинському губернатору Сергію Шереметьєву. Проте, до Шереметьєва відійшли лише землі околичних сіл та поселень, саме ж містечко не увійшло до складу пожалування, бо наказом 6 липня 1795 р. Ушицю оголошено повітовим містом, її землі стали власністю міської громади. Через деякий час розміщення повітового міста Ушиці на краю повіту було визнане незручним і у 1826 р., згідно з клопотанням дворян, повітовим стало містечко Літнівці (через присвоєння йому назви Нової Ушиці, колишній центр повіту став іменуватися Старою Ушицею).
У період з 1826 по 1923 роки Ушиця носила статус міста. Населення в 1892 році — 4448 осіб (2180 чоловіків / 2268 жінок). В 1923 році знову переведена до розряду сіл. З 1980 року селу Стара Ушиця надано статус селища міського типу. За новим адміністративним поділом селище Стара Ушиця в період з 1923 по 1959 рік було районним центром, який називався Староушицьким. E 1931 році до складу Староушицького району приєднано Китайгородськин район. E липні 1934 року Староушицький район розширено, а 23 вересня 1959 р. район ліквідовано і введено до складу Кам'янець-Подільського району.
У червні 1923 року в Старій Ушиці утворено райком Компартії. 7 липня 1941 року нацисти вдерлися до Старої Ушиці, розстріляно близько 700 чоловік (у 1939 р. в Старій Ушиці було 4,5 тис.жителів), на каторжні роботи вивезено 130 юнаків і дівчат. 29 березня 1944 року 237-ма стрілецька дивізія 380-ї армії 1-го Українського фронту вибила гітлерівців зі Старої Ушиці. Воїнів, що загинули в бою за село з військовими почестями поховано в братській могилі у сільському сквері.
З 1961 року почались розробки покладів бентонітових глин для нафтопереробної і фаянсової промисловості.
У зв'язку зі спорудженням Новодністровської гідроакумулюючої станції і створенням Дністровського водосховища у 1977—1979 рр. роки селище перенесли на нове місце, за 5 км, у новозбудоване селище Стара Ушиця (1980 p.) в межах округу Придністровської височини Ушицького геомологічного району. Колишнє село повністю затоплене в 1980 році.
Староушицьке городище
Городище знаходиться на південно-західній околиці смт. Воно займало трикутний мис, обмежений з південного-сходу обривом до Дністра, а з північного-сходу і південного-заходу — ярами. З заходу та північного заходу по краях городища знаходились залишки валу завдовжки 50 м, до 30 м завширшки.
Під час розкопок було виявлено житлові будівлі напівземлянкового та наземного типу. В середині жител знаходились глиняні печі і залишки різноманітного начиння. У вцілілій частині валу виявлено біля двадцяти клітей розмірами 3,2×1-2,6 м та городен. Культурний шар городища становив в середньому 80-40 см навколо валу, а в середній частині майданчика він становив 25-40 см. Як показали розкопки, центральна площа городища була заселена частково і використовувалась головним чином для військово-оборонних цілей. Археологічний матеріал дає підставу датувати дане городище XII–XIII ст. Староушицьке городище відноситься до типу сторожових укріплень.
