ЛЮДИНА-ХЛІБОРОБ, ДЕРЖАВОТВОРЕЦЬ, СПРАВЖНІЙ СІМ’ЯНИН

Газета "Край Кам’янецький"

ЛЮДИНА-ХЛІБОРОБ, ДЕРЖАВОТВОРЕЦЬ, СПРАВЖНІЙ СІМ’ЯНИН

17 вересня, на 76 році життя, перестало битися серце палкого патріота своєї держави, хлібороба, державотворця, сім’янина

ТИМЧУКА Сергія Артемовича

Сергій Тимчук 24 серпня 1991 року був серед тих депутатів Верховної Ради України дванадцятого скликання, яке згодом було перейменовано в перше демократичне скликання, які ухвалили Акт проголошення незалежності України. Він був політиком, який не розглядав своє депутатство і перебування у владі як шлях до особистого збагачення чи спосіб самоствердження.

- Я не був серед тих, хто сподівався, що шлях незалежності буде встелений трояндами без шпичаків і складатиметься лише з успіхів. Так бути не могло, - казав в одному зі своїх інтерв’ю в газеті «Край Кам’янецький» Сергій Артемович. - Адже доводилось одночасно виконувати не одне, а десятки, сотні важливих різнопланових завдань. На долю Верховної Ради першого скликання припав найскладніший етап — так би мовити, «інженерний». Ми не просто змінили державний устрій, політичну систему, економіку, ідеологію, а з коліс усе робили: майже одночасно ухвалювали рішення в усіх сферах (міжнародній, військовій, правоохоронній, економічній, державного управління і місцевого самоврядування тощо), створювали нові системи і структури нової держави. І я просто пишаюся, що нам тоді вистачило сил, мудрості, знань, відповідальності перед людьми, щоб наступному поколінню передати діючу державу, яка майже нічого не втратила. Так, люди пережили колосальний стрес, але це вже була нова держава, з новою політичною, економічною системою.

Я мріяв, що люди будуть мати роботу, житимуть у достатку, мирі, злагоді. І найголовніше, що ми не будемо йти в Європу, а в себе, у своїй Україні будуватимемо Європу і впроваджуватимемо європейські цінності.

Сергій Тимчук народився 1 серпня 1948 року в мальовничому подільському селі Грушка.

Ще змалку, як казав жартома Сергій Артемович, всі пророкували, що народився майбутній хлібороб: «Сам Господь так велів – надворі був розпал жнив». У майбутньому так і сталося.

Після школи він поступив до Хмельницького кооперативного технікуму, закінчивши який, встиг півроку попрацювати товарознавцем у сільпо рідного села. А вже в листопаді 1968 року поповнив армійські ряди Чорноморського флоту, який для юнака став не лише визначною школою змужніння, а й життєвим іспитом, випробуванням на витривалість, здатність приймати рішення та нести за них відповідальність. Головному старшині, боцману-водолазу Сергію Тимчуку запропонували тоді стати військовим, але він вирішив інакше. Залишившись у Севастополі, працював спортивним інструктором, комсоргом тресту їдалень і ресторанів, заступником керівника бази «Укрбакалея», встиг навіть вступити до філії Донецького інституту радянської торгівлі. Але його завжди тягнуло до рідного дому, до рідної землі.

Тож 1973 року Сергій Тимчук повертається в Грушку, де працює завторгом сільпо, згодом його односельці обирають головою сільради. За дев’ять місяців роботи - перше місце в районі та області. Молодого, 26-річного керівника запримітили у районі, і вже у грудні 1974 року рекомендували трудовому колективу нефедівського колгоспу імені. Петровського обрати його головою правління. З цього часу життя Сергія Артемовича тісно переплелося із хліборобською справою. Господарство амбітному керівнику дісталося не з кращих. Та вже за рік, завдячуючи наполегливості керівника, згуртованості людей, колгосп вийшов на заплановані показники. А коли постало питання про об’єднання нефедівського і крушанівського господарств, то односельці одностайно довірили керівництво укрупненим колгоспом «Шлях до комунізму» саме Сергію Тимчуку.

Аби добре володіти всіма аграрними азами і бути справжнім професіоналом у сільському господарстві, Сергій Артемович вирішує навчатися на агронома і вступає до Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту (1976-1981 рр.).

Сергій Артемович неодноразово обирався депутатом районної і обласної рад. Та найбільш пам’ятним періодом активної громадської діяльності для Тимчука було обрання до Верховної Ради України першого скликання (1990-1994 рр.). Його прізвище з іншими депутатами навіки вписане золотими літерами в Державотворення молодої країни.

У березні 1991 року Сергій Тимчук очолив новостворене господарство «За мир» (с.Нефедівці), яким керував до 2002 року.

У цьому ж році його призначають головою Кам’янець-Подільської районної державної адміністрації (2002 -2005 рр.). Це був нелегкий час для країни і краю. Тож зосередив увагу на найгостріших проблемах району, які поступово втілював у життя.

Після звільнення з посади, Сергій Артемович Тимчук брав активну участь у роботі районної ради, був президентом депутатського корпусу, вів фермерське господарство, доклав чимало зусиль для будівництва у селі церкви. Декілька років поспіль був помічником народного депутата України. Сергій Артемович дуже любив свій рідний край, свою родину, людей, землю-годувальницю. Сергій Тимчук за життя радив: «Не слухати нікого: ні американців, ні європейців, ні колись «дружніх» нам росіян. Треба слухати наш народ і працювати задля інтересів своїх людей. І розвивати власну економіку. Колись ми мали добре розвинуте і власне машинобудування, літакобудування, кораблебудування, космічна галузь працювала, робили свої ракети, мотори та ще багато чого. Нині ми цього нічого не маємо. Ми чекаємо усіляких траншів, грандів від європейців, американців, коштів від Міжнародного валютного фонду… До того ж ще й прийняли закон про продаж землі. Вважаю це найбільшою помилкою».

Багаторічна невтомна праця Сергія Артемовича у сільському господарстві, на державній службі та активна політична й громадська діяльність одержала високу оцінку. Він удостоєний орденів «Знак Пошани», «За заслуги» ІІІ ступеня, медалями «За трудову доблесть», «20 років незалежності України». Також відзначений орденом УПЦ, а в 2010 році йому присвоєно звання «Почесний громадянин Кам’янець-Подільського району».

Людина-хлібороб, державотворець, справжній сім’янин, надійний товариш, мудрий наставник і порадник – таким запам’ятають Сергія Артемовича Тимчука ті, хто його знав, хто з ним йшов пліч-о-пліч, торуючи нелегку життєву стезю.