1 жовтня у всьому світі та в Україні відзначається Міжнародний день людей похилого віку!
Китайгородський будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів
Другий місяць осені розпочинається з особливої дати. 1 жовтня у всьому світі та в Україні відзначається Міжнародний день людей похилого віку! В такий день ми мимоволі замислюємося, а чи існує він, такий вік – «похилий». Адже на Сході кажуть: «Комусь роки приносять мудрість, комусь – старість». Ми впевнені, що молодість духу – це те, що наповнює ваші серця любов’ю, а досвід – безцінними знаннями, що передаються наступному поколінню. Народ, який втратив зв’язок з минулим, забув традиції та історію, позбувся поваги до старших, перестає існувати – ось у чому ми бачимо сенс прийдешнього свята.
Люди старшого покоління в нашій установі вчать нас долати труднощі та бути достойними. Чимало випробовувань, болю і втрат довелося пережити нашим підопічним, особливо внутрішньо переміщеним особам, які по суті залишилися без своїх домівок, рідних людей та нажитого майна, проте їм вдалося зберегти гідність, віру та любов.
З нагоди вшанування людей старшого покоління в Китайгородському та Староушицькому відділеннях були накриті столи з різноманітними смаколиками, фруктами та ароматними напоями. З вітальними словами до підопічних звернулися директор установи Базюк Наталія Леонідівна, заступник директора Михальська Оксана Олександрівна, старші медичні сестри Бідяк Тетяна Богданівна та Яцемірська Антоніна Іванівна. Вони подякували літнім людям за їх багаторічну самовіддану працю, за їх доброту, мудрість, активність та життєвий досвід, невичерпну енергію та оптимізм, за тепло сердець, побажали всім міцного здоров’я, добра, радості, довголіття, мирного неба та віри в перемогу України.
За святковими столами панувала по-справжньому домашня атмосфера спілкування. Ми слухали українські пісні, побажання, мрії та історії з життя наших підопічних. Враховуюче, те що в установі живе більша половина внутрішньо переміщених осіб, історії були важкими. Труднощі, з якими зіштовхнулися наші підопічні у кожного різні, однак все ж є дещо спільне – всі вони змушені були покинути свої домівки через причини, які загрожували їхньому життю. Також, жінки та чоловіки неодноразово дякували працівникам установи за увагу та турботу, яка їх оточує, а також нашим Збройним Силам України за можливість жити.
