"Допомагати — святий обов’язок для нас".

  • 190

"Допомагати — святий обов’язок для нас".

Староушицька громада (член Асоціація міст України в Хмельницькій області), до якої увійшло 12 населених пунктів, утворена чотири роки тому, — розповідає селищний голова Анатолій Тимчук. — Тоді й було визначено пріоритети її розвитку. Це туризм, сільське господарство, відновлювальна енергетика тощо. Децентралізація в нинішніх умовах нам зіграла на руку. Ми змогли доволі оперативно приймати рішення, від яких безпосередньо залежало подальше життя громади на період війни. Так, 24 лютого зранку я і весь апарат селищної ради вже були на робочих місцях. Терміново скликали сесію, ухвалили нові зміни до бюджету, почали формування добровольчих груп. Був шок, але ніхто не панікував. Розгубленість була, тому що не було ясно, що, де, як відбуватиметься. А вже в перші дні війни до нас почали прибувати біженці з Харкова, Чернігова, Київської області, самої столиці… Стали одразу думати, де можна їх поселити: мали частину приміщень, які не використовувалися — санаторій «Дністер», реабілітаційний центр-інтернат для престарілих. Тож почали їх, школу в селі Гораївка терміново облаштовувати, робити придатними для проживання. Відтак вирішили зв’язуватися з власниками житла приватного сектору, яке було порожнім, бо господарі, спадкоємці мешкали в інших містах. Запитували, чи не проти вони тимчасово надати свої оселі для приїжджих. Більшість погоджувалась.

За словами очільника громади, тоді у староушичан починався новий етап роботи — привести ці хати в гарний стан. Швидко зорганізувались місцеві: приносили ковдри, постільну білизну, посуд, килими… Щоправда, не вистачало ліжок, і це питання довелося закривати своїми силами — місцеві майстри власноруч їх виготовляли. Запрацював центр гуманітарної допомоги, де кожен приїжджий міг взяти собі одяг та взуття. В дитячих садочках населених пунктів облаштували центри прання, розуміли, що багато людей приїхали з міст і не звикли носити воду з криниці чи прати вручну. Старалися все облаштувати так, щоб було максимально комфортно.

Була в староушичан і спеціальна програма, за якою для тимчасово переміщених осіб збирали насіннєві набори, — роздали таких близько сімдесяти комплектів. Люди засівали грядки, городи біля будинків, наданих їм для тимчасового проживання, багато хто робив це вперше. Кількох переселенців взяли працювати на комунальне підприємство селища, Анатолій Тимчук особисто звернувся до підприємців ТГ, щоб вони за потреби працевлаштовували приїжджих, тим паче, що держава допомагає фінансово — компенсує зарплату за два місяці.

Дехто з вимушених переселенців уже купив собі житло у мальовничих подільських селах, навіть… побрався. Значить, у них є плани залишитися тут назавжди. Додалося й кількасот дітей, які пішли у навчальні заклади громади. Власне, дітям вимушених переселенців, яких понад чотириста, особлива увага. Волонтери організовують для них екскурсії, поїздки по цікавих місцях, спортивні змагання, конкурси тощо. До речі, саме на території Староушицької ТГ знаходиться відома далеко за межами Поділля й України туристична Бакота із скельним монастирем.

— Звичайно, таке збільшення кількості людей у громаді — це підвищене навантаження на наші комунальні служби, додатковий тягар на бюджет, але багато чого беремо на себе, різні витрати, бо, вважаю, що це наш святий обов’язок, головне, аби швидше настав мир, який, я переконаний, не за горами, — резюмує Анатолій Тимчук.

#StopWar #SaveUkraine #ВсеБудеУкраїна #МістоЗаМісто

#АМУ #AUC #АсоціаціяМістУкраїни #Децентралізація #громади #громадиХмельниччини #Хмельницьке_РВ_АМУ #Хмельниччина

http://pvisti.info/.../10220-dopomahaty-sviatyi-oboviazok...